ПРАЦЮЮЧИЙ ЗА БОРГ

УМОВИ

1. Вих.21:2 Якщо купиш раба-єврея, то нехай шість років він працює для тебе, а на сьомий рік нехай він даром вийде на свободу. Якщо він сам-один прийшов, то нехай сам і вийде. Якщо ж разом з ним прийшла дружина, то нехай і дружина вийде з ним.

2. Вих.21:4 Якщо ж господар дасть йому дружину, і та народить йому синів чи дочок, то дружина й діти хай залишаються* в його господаря, а він нехай вийде сам.

* «залишаються» – не означає розрушити сім’ю і панувати над ним завжди, але залишитися «під наглядом» або під відповідальністю господаря тобто піклуванням, до часу, коли чоловік буде готовий матеріально утримувати сім’ю, враховуючи те, що  у сьомий Шабатний рік припинялися роботи на полях (Лев.25:4-5).

3. Повт.15:12 Якщо ж твій брат, єврей чи єврейка, буде проданий тобі, то нехай він служить тобі шість років*, а на сьомий відпустиш його від себе на волю. Коли ж відпускатимеш його від себе на волю, не відпускай його з нічим. Обов’язково споряди його припасами на дорогу зі своїх овець, зі свого збіжжя та зі своєї виноградної давильні. Як ЯХОВА, твій Елохім, поблагословив тебе, так даси йому.

* Шість років – це не означає служити шість років підряд. «Сьомий Рік» (шабатний рік) є семирічним циклом у житті Народу ЯХОВА. Якщо раба купили за рік чи за декілька днів до «шабатнього» («сьомого року»), то він відпускався, відслуживши лише декілька місяців або днів! Єшуа розказував притчу про робітників у винограднику, там простежується цей же принцип: Мф.20:1-16.

4. Повт.15:18 Хай для тебе не буде тягарем, коли вони будуть відпущені на волю, бо за шість років той раб відпрацював тобі річну платню наймита. І ЯХОВА, твій Елохім, поблагословить тебе в усьому, що ти чинитимеш.

5. Вих.21:5 Якщо ж раб у відповідь скаже: Я люблю мого господаря, дружину і дітей, — не поспішаю на волю! Тоді нехай його господар приведе його до ЯХОВА судилища, а тоді приведе його до дверей і до одвірка, і господар шилом проколе йому вухо, і той служитиме йому навіки*. Повт.15:16 Якщо ж він скаже тобі: Не піду я від тебе (бо він полюбив тебе й твій дім, бо йому добре при тобі), то візьмеш шило й проколеш його вухо до дверей, — і він буде тобі рабом навіки*.

* «навіки» – це відповідальність господаря утримувати його завжди, а не поневолення людини на все її життя. Тепер  відповідальність за цього чоловіка і його сім’ю лежить на господареві.

6. Вих.21:7 Якщо ж хтось продасть* свою дочку як служницю, то не вийде вона так, як виходять рабині. Якщо вона не догодить своєму господареві, з яким заручена, то нехай звільнить її за викуп**. А чужому народові йому не дозволяється продати її, бо погордив нею. Якщо ж заручив її синові, то нехай обходиться з нею за правами дочок *** . Якщо ж візьме йому іншу жінку****, то хай не позбавить її необхідного, одягу і співжиття. Якщо ж цих трьох*****   речей не дотримається щодо неї, то нехай вона вийде даром, без грошей. 

* Очевидно, така ситуація могла виникнути з приходом цієї людини з сім’єю до господаря і також її народження у домі господаря, після їхнього приходу або одруження (Вих.21:4). У будь-якому випадку, йдеться не про продаж людей.

** «звільнить її за викуп» – означає передати її в руки людини, яка готова взяти на себе відповідальність за її утримання. А відмова одружуватися на цій жінці (у випадку її згоди),  вважалося «зрадницьким вчинком». І господар повинен був потурбуватися про неї саме таким чином: знайти людину, яка буде здатна її «викупити».

*** З цих слів зрозуміло, що дівчина повинна розглядатися як повноправний член сім’ї (як дочка).

**** Права цієї жінки не могли бути порушені, навіть якщо у сина (чи у його батька) буде ще одна жінка.

***** «цих трьох речей» – в оригінальному тексті (на івриті) сказано просто : אלה שלש «шела́ш еле» — «ці три».

Ця заповідь, насправді, є перевагою, якою користується дівчина порівняно з чоловіком: їй не потрібно чекати шабатнього року, щоб отримати самостійність. Господар, отримавши над нею «владу», в дійсності стає її опікуном і забов’язаний виконати одну з трьох умов: Перше – одружитися на ній (звичайно за двохсторонньою згодою); Друге – знайти опікуна (чоловіка) або її родича або представника її племені, здатного її викупити тобто передати свою відповідальність опіки іншому чоловікові (Лев.25:48–49); Третє – одружити її зі своїм сином (якщо він надто старий для неї) і учинити з нею «за правом дочки Ізраїля».

На основі цього духовного закону Тори, всі  три умови виконав Вооз щодо Рут (Книга Рут): спочатку ВИКУПИВ її, а потім ОДРУЖИВСЯ з нею, зробивши її повноправною ДОЧКОЮ Ізраїля. Те саме зробив для нас ЯХОВА: По-перше, вибрав нас, викупив для Себе (1Пет.2:9; 2Солун.2:13; Об’яв.17:14; 1Кор.6:19,20). По-друге, зробив Нареченою свого Сина (Еф.5:31,32; Об’яв.21:2); По-третє, тепер ми знаходимося на правах дочки Ізраїля в ЯХОВА Отця! Наша сім’я – Дім Ізраїля (Рим.11:17-22).

7. Лев.19:20 Якщо хтось спатиме з жінкою, і станеться виверження сімені, а вона — рабиня, що береглася для іншого чоловіка, однак вона ще не була жодним чином викуплена, ані не була їй дарована свобода, то нехай їм буде призначено покарання, але щоб вони не померли, бо та жінка ще не була звільнена.

ПРО НАЙМИТА

8. Лев.25:39 А якщо твій брат поруч з тобою упокориться і продасться* тобі, то хай він не служить тобі рабською службою: нехай він буде для тебе як наймит чи пожилець і нехай працює поруч з тобою до року звільнення (ювілейного року) **. А в час звільнення нехай він відійде, — а з ним і його діти, — та повернеться до своєї рідні, повернеться до батьківської посілості.

Відмінність між «рабом» і наймитом полягає в тому, що «раб» працює за свій борг, а наймит допомагає господарю (за гроші або за харчування).

* «продасться» – cлово נמכר «німкар» на івриті перекладено як «проданий буде», тобто «той, хто добровільно продався».

** До року звільнення (ювілейного року) означає до дня, коли офіційно поверталася його власність (Лев.25:9).  Ідеться не про 50-літнє поневолення.

*** Переклад «нехай працює в тебе» не точний. Так як вказує на примусову працю на користь хазяїна. Згідно оригіналу тексту Писання, до початку ювілейного року, наймит може працювати עמך «імах» – «разом з тобою», а не у тебе.    

9. Лев.25:42 Тож хай ніхто з них (наймитів) не продається, як продається раб*. Не пригноблюй його важкою працею і бійся ЯХОВА, свого Елохім.

* «як продається раб» – тобто, як зазвичай роблять це язичники. «Рабів» не продавали.

10. Лев.25:47 Якщо рука захожого чи поселенця, що при тобі, буде спроможна, а твій брат, потрапивши в скруту, продасться захожому чи поселенцю, що при тобі, чи захожому від народження, то після його продажу в нього буде право на викуп: нехай один з його братів викупить його, брат батька чи син батькового брата викупить його, або хтось з його родичів за тілом чи хтось з його племені викупить його. Якщо ж, ставши спроможним рукою, він викуплятиме сам себе, то нехай разом з тим, хто його купив, він порахує час від року, коли він продав себе йому, аж до року звільнення, і ціна його продажу буде як наймита; з року в рік він буде в нього. Якщо в когось залишатиметься більше років, то нехай відповідно до цього він віддасть суму за свій викуп із ціни за свій продаж. Якщо ж до року звільнення залишатиметься небагато років, то нехай він обрахує йому суму відповідно до тих своїх років і віддасть за свій викуп. Нехай він з року в рік буде у нього як наймит. Не пригноблюй його важкою працею перед собою. Якщо ж він не буде викуплений згідно із цим, то нехай відійде в рік звільнення — він та його діти з ним. Бо ізраїльські сини — Мої раби; вони — Мої слуги, яких Я вивів з Єгипетської землі. Я ЯХОВА, ваш Елохім.

ПРО ЗАХОЖИХ І ПОСЕЛЕНЦЯХ

11. Лев.25:44 А щодо раба і рабині, які будуть у тебе, — у народів, які довкола тебе, у них можете купувати* раба і рабиню. 

* «купувати» – на івриті : קָנָה «кана» – означає  «викупляти», «володіти». Теж ж саме слово використовується, коли Вооз викупив землю Єлимелеха і моавитянку Рут – поселенку, захожу. Народи, які жили навколо Ізраїля і захотіли залишити язичництво, стати частиною сім’ї ЯХОВА мали те саме  право – працювати на господаря за сплату боргу. Ця заповідь захищала права захожих в тому випадку, коли євреї відмовлялися (в деяких випадках) їх брати. Купівля раба у народів (за Торою), які були навколо, виглядала більше благословінням для них, ніж «пригнобленням сусідів», як може помилково виглядати у сучасному розумінні …

12. Лев.25:45 Також у синів поселенців, які будуть у вас, — можете купувати рабів у них або в їхніх родичів, які перебуватимуть у вашому краї, і вони будуть вам на посілість (власністю). Розподіліть їх між своїми дітьми після себе (передайте у спадок)*, і вони будуть для вас посілістю навіки. А ваших братів, ізраїльських синів, — хай ніхто не пригноблює свого брата важкою працею.

* «передайте у спадок» і «вічно володійте ними» – не означає примусово утримувати їх, без їхньої згоди. Право на володіння тобто відповідальність за їх забезпечення передавалося спадкоємцям з покоління в покоління (вічно), без права продавати будь-кому (Лев.25:42). Ця заповідь захищає права переселенців і захожих залишатися «рабами».

Оскільки, ЯХОВА заборонив ізраїльтянам зближуватися з народами, які жили поблизу, то ця заповідь показує нам: якщо люди-захожі навернулися від свого язичницького минулого і стали членами сім’ї дому Ізраїля, то вони можуть бути викуплені на тих же правах, що і євреї. Через те, що бажання поселенців бути «рабами» ізраїльському народу могло бути відхилено через їхнє минуле, то ця заповідь є гарантією права  бути прийнятими в Ізраїльську общину.

13. Повт.23:16 Не видавай господареві раба, який, утікши від свого господаря, приєднається до тебе. Нехай він живе з тобою, нехай живе серед вас у будь-якому місці, де йому сподобається, — не пригноблюй його.

 «Права рабів» виключали грубе ставлення до них.

ПРО РАБОВЛАСНИЦТВО

14. Повт.21:14 І буде, — якщо ти більше не бажатимеш її, то відпустиш її на волю, але в жодному разі вона не може бути продана за гроші. Не гордуй нею, бо ти упокорив* її.

* «упокорив» – в інших перекладах: «смирив» «заспокоїв». Ця заповідь говорить про те, що полонена була взята в дім не силою і не  примусом, а з метою потішити і попіклуватися про сироту. Але якщо вона відхиляє піклування, то її повинні відпустити за її бажанням.

* Ця заповідь про полонянку а не рабиню (заповідь можна знайти в розділі VI «Сім’я». В цій заповіді наголошується неприпустимість продажу полонянки до рабства. Це ще раз підтверджує, що «рабство» про яке написано в Торі, має зовсім інше наповнення аніж його сучасне трактування. 

ПРО ВІДШКОДУВАННЯ ЗБИТКІВ

15. Вих.21:20 Якщо хтось вдарить свого раба чи свою рабиню палицею, — так, що помре від його руки, той має бути неодмінно покараний. Та коли проживе один день чи два, то не буде покараний, бо це — його гроші. Та коли проживе один день чи два, то не буде покараний, бо це — його гроші (його срібло).

Вираження, перекладене як «проживе один день чи два», в оригіналі означає фізичний стан людини, яка йде на поправку. На івриті слова יעמד יומים או יום «йом о йомайім йаамод» означають: «через день або два дні буде стояти або встане. А що стосується грошового відшкодування за невиконану роботу, то воно «стягується» з господаря, бо раб під час хвороби недієздатний, і господар сам несе збитки: такий сенс слів הוא כספו כי «кі хаспоху» — «бо це його срібло».

16. Вих.21:26 Якщо хтось виб’є око своєму рабові чи око своїй рабині, і вони осліпнуть, то нехай відпустить їх на волю за їхнє око; і якщо виб’є зуб рабові або зуб своїй рабині, — нехай відпустить їх на волю за їхній зуб.

Ця заповідь ще раз підтверджує, що ціна життя і здоров’я «рабів» дуже висока, і навіть вибитий зуб «раба» компенсував увесь його борг!

17. Вих.21:32 Якщо ж віл заколе рогами раба чи рабиню, — нехай власник вола дасть їхньому господареві тридцять дідрахм срібла, а вола поб’ють камінням.

Йдеться не про ціну самого «раба», за якого господар відповідає, як за своє життя, а про додаткову компенсацію. Хазяїн вола несе відповідальність за смерть будь-якої людини тільки у тому випадку, якщо «бик бився рогами» Вих.21:28-29 (див. розділ «СУСПІЛЬСТВО»). Але, компенсація  в розмірі 30-ти сикелів виплачується в будь-якому випадку, тому що господар вола завдав шкоди власнику «раба (-ів-)».

Компенсацію у 30-ть сикелів можна порівняти  з сумою 30-ти срібняків, яку було виплачено Юді Іскаріоту за Єшуа (Мф.26:14–16), про Якого сказано: «понизив Самого Себе, прийнявши образ раба» (Фил.2: 7).